Потрапити в сад



Категории Галина Пагутяк ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал На вокзалах, як правило, сади не ростуть. А на цьому — був. Тiльки горобцi могли вiльно перелiтати через огорожу й сiдати на гiлки з червоними яблучками. Та ще хiба що поети на крилах фантазiï. Грицьковi уявлялося, що однiєï теплоï ночi вiн вилiзе з останньоï електрички i, йдучи до вокзалу, побачить вiдчиненi дверi, увiйде в сад, ляже в сплутану траву, притулиться до матiнки-землi й спитає, у кого ж вiн вдався такий нещасний та волоцюга. Мiлiцiя всiєï залiзницi знала Грицька й не чiпала, бо не мав чоловiк нi хати, нi жiнки, лише гармошку та чорну хворобу ще з вiйни. Лiкарня — єдиний його притулок. А ще сестра Нуська, але не сидиться йому в неï. Не може вiн зi своєю хворобою в чотирьох стiнах. А мандрiвникiв у свiтi й без хвороби вистачає, от, наприклад, Григорiй Сковорода. Не кожному тiсно мiж стiнами, не кожному... Грицько шаснув до електрички, в перший вагон, дренькнув гармошкою. Люди бачили мiзерного чоловiчка в зеленому капелюсi й широких штанях. Грицько, дарма що волочився, дбав, щоб завжди все було чисто. Заграв На сопках Маньчжурiï, потiм Прощання слов'янки, i цього було досить, щоб у наставлений капелюх посилалися копiйки. Чоловiк кожному, навiть дитинi, казав: Цiлую руку. Проходив ще два вагони, потiм сiдав, i нiяка сила не примусила 6 його заграти ще. Грати його навчив тато, як повернувся з вiйни додому без ноги. Грицько вже тодi мав чорну хворобу [епiлепсiю] вiд переляку. Нiмець жартома вистрiлив йому над вухом, хотiв злякати. Пiсля вiйни стали ходити з батьком по базарах. Тато грав на гармошцi, а хлопець збирав грошi в пiлотку. Мама не знесла такоï ганьби й померла, а старий замерз п'яний, повертаючись iз мiста. Гриць пробував описати цю жалiсливу iсторiю на паперi, але не дав йому Бог таланту, як Сковородi. Тiльки коли грав, перед очима ставав його тато-калiка, що не мав щастя змалку й до останку. Грицько злiз з електрички й пiшов до буфету за пивом з копченою рибою — його найулюбленiшою ïдою. Голови й шкiрки забирав iз собою — для котiв чи собак. Одного разу, весело тупцяючи по перону, зустрiв Стьопу. Дав йому жменю дрiбних монет, а той сказав, що Микольця дуже слабкий i просить Грицька зайти до нього. Пiшли разом. Стьопi хотiлося похмелитися. Грицько тiльки пошкрiб потилицю. Що з чоловiком зробили? Золотi ж руки мав... Вулицю незабаром мали зносити, тому нiхто не дбав про порядок. Микольця жив у малесенькiй хатцi, лагодив людям черевики. Грицько зайшов до хати. На нього вiйнуло теплом — добре таки змерз, мабуть. Микольця зрадiв товаришевi. Хоч i слабий був (серце прихопило), але в хатi чисто, натоплено. Глянув на Грицьковi черевики, сказав, що давно вже ïх треба лагодити. Грицько сказав, що Миколi слiд до лiкарнi, а той вiдмахнувся — краще хай заграє, ото й буде його лiкування. Грицько заграв, а Микольця схлипнув i сказав, що добре йому з ним, хай залишається — вiддасть хату й собаку. Грицько ж весело сказав, що його вiзьмуть до будинку престарiлих, от тiльки поки ще не вийшли. Або ожениться. Микольця сказав, що немає кращого, як своя хата. I попросив, щоб не кидав собаку Боска, бо заберуть його на буцегарню. Грицько, вiдчуваючи напад хвороби, хотiв пiти, але Микола сказав, щоб лишався, вiн йому допоможе. I попросив почитати Кобзаря — Перебендю. Вночi був вiтер iз дощем. Грицько довго не спав, слухаючи, як дихають Микольця i Боско. Стiни аж двигтiли. Грицько подумав, чи не завалить ïх. Але старi хати стоять мiцно. Тодi Грицько подумав про сад. Мабуть, вiтер усi яблука позриває. От тiльки 6 гiлля не поламав. Та за муром не так дме.

Висновки Гола, неприкрита й неприкрашена правда життя. Як часто ми вiдвертаємося вiд жебракiв, iнвалiдiв, безпритульних, зневажаємо ïх. Можливо, хтось i заслуговує такого ставлення. А якщо це жертви непереможних обставин? Нещасний Грицько, невезучий, та є у нього своï поняття про гордiсть i честь, товариську взаємодопомогу, тяга до книги й фiлософських роздумiв про життя. Такий же й Микольцо. Зворушливе ïхнє ставлення один до одного, до собаки, до духовних цiнностей. Письменниця закликає завжди пам'ятати, що ми — люди, берегти й шанувати в людинi ïï внутрiшнiй гуманний потенцiал.

Метки Потрапити в сад, ГАЛИНА ПАГУТЯК, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ПРОЗА, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Потрапити в сад